30 серпня — Міжнародний день зниклих безвісти
Є люди, про яких не можна сказати «їх немає».
Бо їх чекають.
Чекають матері, батьки, дружини й чоловіки, діти, рідні та друзі.
Зникнення безвісти — це особливий біль. Це життя в постійному очікуванні звістки, коли кожен телефонний дзвінок змушує завмирати серце, а кожна новина дарує надію.
В умовах війни тисячі українців опинилися серед тих, чия доля залишається невідомою. Серед них — наші захисники й захисниці, які пішли боронити Україну та не повернулися додому.
За кожним зниклим — не просто ім’я у списку. За кожним — цілий світ, родина, спогади, любов і нездійснені мрії.
Сьогодні ми згадуємо всіх, чиє місце перебування досі невідоме. Ми висловлюємо підтримку їхнім родинам, які продовжують чекати й вірити.
Нехай жодне ім’я не буде забуте.
Нехай пошуки не припиняються.
Нехай кожна родина дочекається найважливішої звістки — «Він живий» / «Вона жива».
Ми пам’ятаємо.
Ми підтримуємо тих, хто чекає.
Ми віримо в повернення.
Зниклі безвісти — не забуті. Їх продовжують чекати.
