A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Коблівська сільська територіальна громада
Миколаївська область

Ім’я в літопису краю. До 260 – річчя від дня народження Хоми Олександровича Кобле

Дата: 10.03.2021 15:40
Кількість переглядів: 215

Цікава історія заснування нашого села Коблеве. 

Публікація в редакції..

На теперішній території  Коблівської сільської ради у ХVІІ- ХVІІІ століттях був розташований турецький пост. У 1787—1792 роках відбулась російсько-турецька війна.

Російські війська, під командуванням генерал-фельдмаршала Суворова, здобули у 1788 році фортецю Ачи-Кале (Очаков). Потім війська повернули на Хаджибей (Одесу). Дійшли вони до Тилігульського лиману, на східному березі якого стояв турецький пост. 

Суворовський генерал Г.Волконський, в 1787-1791 роках під час Другої російсько-турецької війни командував 1-ю дивізією в складі Української армії генерал-фельдмаршала графа П. А. Румянцева, висказав свою думку, що у цього місця  є велике майбутнє. Солдати його стали називати Постове. В записах воно згадується як Турецький пост. Г.Волконський дозволив своїм важкопораненим солдатам і інвалідам поселитися на березі Тилігульського лиману в межах Постового. Солдати Волконського селилися по праву сторону дороги «як їхати на Хаджибей».

Всі останні селилися по ліву сторону. Далі на території села з'явилися поселенці, які були вихідцями з Курської, Орловської, Воронезької губерній та середнього Поволжя, котрі займалися скотарством, рибальством та вівчарством і мешкали у землянках та глиняних хaлупах. За наказом уряду Катерини ІІ селян заселяли на необжиті землі Причорномор'я.

Жителі Постового скаржилися, що немає церкви та школи. Як правило, школи розміщувалися при церквах. Князь Волконський написав прошення до Херсонської єпархії, щоб побудували в Постовому церкву, але й сам виділив для цього певну суму золотом.  

На посвяченні церкви був присутній та проводив літургію архієпископ Амвросій. Сталося це на велике свято Трійцю, то й село стали називати Троїцьким. Та князь Волконський був уже літнім і вирішив здати землю в державний  банк. Це ж зробив і той пан, який мав земельну ділянку по лівій стороні від дороги. Вся ця земля досталася іншому володареві, коменданту міста Одеси, Хомі Кобле. Тут він мав власний будинок, конюшню, слуг. Хома Олександрович гарно відносився до своїх селян. Також він дозволив на своїх землях селитися селянам-втікачам, відставним українським козакам.

В дельті Тилігулу простягалися родючі землі і пан наказав керуючому видати селянам низинну землю для влаштування городини. Був там і панський город, який обробляли всією громадою для вирощування “земляних яблук” помідорів ( на той час ще ніде не садили поблизу Одеси і, навіть, по Україні помідори, насіння Кобле одержав з Італії).  

Кілька років до міста Одеси йшли цілі валки підвід, навантажені помідорами, роблячи добру послугу місту. Базарні ряди червоніли помідорами, досить їх було і в ресторанах, бакалійних лавках.     

Інфомація: Коблівська центральна бібліотека.

Цікава історія заснування нашого села Коблеве

На теперішній території Коблівської сільської ради у ХVІІ- ХVІІІ століттях був розташований турецький пост. У 1787—1792 роках відбулась російсько-турецька війна. Російські війська, під командуванням генерал-фельдмаршала Суворова, здобули у 1788 році  фортецю Ачи-Кале (Очаков). Потім війська повернули на Хаджибей (Одесу). Дійшли вони до Тилігульського лиману, на східному березі якого стояв турецький пост. 

Суворовський генерал Г.Волконський, в 1787-1791 роках під час Другої російсько-турецької війни командував 1-ю дивізією в складі Української армії генерал-фельдмаршала графа П. А. Румянцева, висказав свою думку, що у цього місця є велике майбутнє. Солдати його стали називати Постове. В записах воно згадується як Турецький пост.

Г.Волконський  дозволив своїм важкопораненим солдатам і інвалідам поселитися на березі Тилігульського лиману в межах Постового. Солдати Волконського селилися по праву сторону дороги «як їхати на Хаджибей».

Всі останні селилися по ліву сторону. Далі на території села з'явилися поселенці, які були вихідцями з Курської, Орловської, Воронезької губерній та середнього Поволжя, котрі займалися скотарством, рибальством та вівчарством і мешкали у землянках та глиняних хaлупах. За наказом уряду Катерини ІІ селян заселяли на необжиті землі Причорномор'я.

Жителі Постового скаржилися, що немає церкви та школи. Як правило, школи розміщувалися при церквах. Князь Волконський написав прошення до Херсонської єпархії, щоб побудували в Постовому церкву, але й сам виділив для цього певну суму золотом.  

На посвяченні церкви був присутній та проводив літургію архієпископ Амвросій. Сталося це на велике свято Трійцю, то й село стали називати Троїцьким.

Та князь Волконський був уже літнім і   вирішив здати  землю в державний  банк. Це ж зробив і той пан, який мав земельну ділянку по лівій   стороні від дороги. Вся ця земля досталася іншому володареві, коменданту міста Одеси, Хомі Кобле. Тут він мав власний будинок, конюшню, слуг.  

Хома Олександрович гарно відносився до своїх селян. Також він дозволив на своїх землях селитися селянам-втікачам, відставним українським козакам.

В дельті Тилігулу простягалися родючі землі і пан наказав керуючому видати селянам низинну землю для влаштування городини. Був там і панський город, який обробляли всією громадою для вирощування “земляних яблук” помідорів (на той час ще ніде не садили поблизу Одеси і, навіть, по Україні помідори, насіння Кобле одержав з Італії).

Кілька років до міста Одеси йшли цілі валки підвід, навантажені помідорами, роблячи добру послугу місту. Базарні ряди червоніли помідорами, досить їх було і в ресторанах, бакалійних лавках.

Отже село Троїцьке було перейменовано на Коблеве в честь власника земель. Тут під кручами і нині є своєрідний коблевський Крим, якщо взимку в Коблеве мінус 20 градусів, то на долині всього мінус 2-3 градуси. 

Поселення швидко розвивалось, податками не обкладалось, але генерал Кобле був господарем земель недовго, так як скотарство давало малі прибутки, а помідори через три роки почали висівати і в Молдові по дністровських степах. Він продав свою власність поміщику Бродському, який обкладав селян податками та експлуатував їх разом з іншими поміщиками.

Так, хто ж він, Хома Кобле, що в честь нього перейменовано село Троїцьке? Відповідь на це питання читайте в слідуючій публікації.

Отже, продовжуємо наше знайомство з Хомою(Томасем) Олександровичем Кобле, на честь якого перейменовано с.Троєцьке в Коблеве.

Цікаві факти з біографії господаря Коблевого.

Фома Олександрович Кобле (Томас Коблі, англ. Cobley, 1761, Девоншир - 13 квітень 1833) - російський військовий і державний діяч, англієць за походженням.

Кобле народився в Англії, в графстві Девоншир, і носив ім’я Томаса Коблея. В 11 років хлопчик і його 8-річна сестра Генрієтта залишилися сиротами і виховувалися у британського консула в Ліворно. Потім  малолітніх дітей забрала до себе їх старша сестра - місіс Партридж, яка проживала в Італії. Там стався доленосний випадок, який вніс докорінну зміну в житті молодих британців. І виною цьому був російський адмірал Микола Семенович Мордвинов, який в 1794-1799 роках займав пост головного командира Чорноморського флоту і портів, адміралтейство яких знаходилося в Миколаєві.

Одного разу, командуючи вітрильником, в супроводі допоміжних суден, він прибув до Італії, тут він і побачив красуню Генрієтту, якій запропонував стати його дружиною. Вона дала згоду командиру російської флотилії Миколі Мордвинову і поїхала з ним до Росії. Тоді ж з нею поїхав і її брат Томас Кобле. 

У 1783 році Томас вступив на військову службу, отримав  російське підданство і став Хомою Олександровичем Кобле, але при цьому до кінця життя не міг позбутися від британського акценту.

Одеський краєзнавець О.І. Губар розглядає його прізвище в етимологічному зв'язку з назвою човна, з чого робить висновок: предки Кобле займалися рибальством, будучи уродженцями прибережного району.

Служив капітаном з камергерів Польського двору. У 1788 році, 9 листопада, переведений в секунд-майори в Приморський Миколаївський гренадерський полк.

У царювання Катерини II брав участь у Другій Турецькій війні, спочатку на гребному флоті під Очаковом, під начальством адмірала Мордвинова, а потім у складі Молдавської армії, при переправі через Дністер і Дунай. Був при взятті Бендер і Аккермана, а при штурмі Ізмаїла, під час переправи через Дунай «секунд-майор Кобле, підходячи під ворожими пострілами, уламком, відбитим з гармати у Лансона, поранений в шию, скинутий у воду, і звідти витягнутий і не дивлячись на це все, кинувся на берег перший, де зустрівся з ворогом, які мали намір відбити батарею і з відмінною хоробрістю відбив оного». 

Брав участь у знаменитій перемозі при Мачине. 31 березня 1792 р удостоєний ордена Святого Георгія 4-го ступеня № 918 (492) «За відмінну хоробрість, надану при взятті приступом фортеці Ізмаїла та за героїчну участь у військових битвах з Осьманською імперією» Фома Олександрович отримав 12 десятин, тоді ще диких і незайманих, земель на лівому березі Тилігульського лиману. У 1798 році, у "Атласі Новоросійської губернії", нове поселення в долині балки Малий Царіголец біля Тилігульского лиману позначено як слобода Коблієвка (Анатоліївка).

В1793 р переведений прем'єр-майором у Смоленський драгунський полк, де 29 січня 1794 р переведений в підполковники. На початку наступного року перейшов в Сумський легкокінний полк, а 8 квітня 1796 року - в Таврійський кінно-єгерський.

10 січня 1798 переведений в полковники, 8 січня 1799 року - в генерал-майори і 8 червня звільнений у відставку. Прийнято знову на службу 27 грудня 1801 р призначений комендантом в Одесу і шефом Ладозького піхотного полку. Особлива сторінка його біографії - самовіддана боротьба з жахливою чумною епідемією 1811-1812 років, що забрала життя кількох тисяч городян, в тому числі - майже всіх лікарів, фельдшерів, фармацевтів, аптекарів. 

До 16 листопада хвороба забрала вже 1720 чоловік, але кінця епідемії не було видно. До 31 грудня 1812 року в місті захворіло на чуму 4038 людини, померло 2632, тобто Одеса втратила кожного 9-го свого жителя.

Це саме Кобле входив з Дюком в зачумлені будинки, підбадьорюючи громадян Одеси і забезпечуючи їх всім необхідним.

Герцог де Рішельє, будучи Одеським градоначальником, а Х.О.Кобле був комендантом  Одеси, зважилися на крайні заходи - загальний карантин. За його наповнювали Карантинну і Військову балки. 

В Одесі, на базі старої фортеці, яка вже втратила своє значення, створено Одеський карантин, а прилеглу частину бухти перетворено на Карантинну бухту для новоприбулих вітрильників і суден. Також створено міську інфекційну лікарню, тепер відому під назвою Циркульний корпус .

Залишки Карантинної стіни в Одесі

З ініціативи Томаса Кобле було створено «чумне кладовище», відоме як «Чумка».

Гора Чумка                                                      

Під спалення потрапив і будинок  Тройницького Г. У. - героя  Вітчизняної війни 1812 року, дворянина, майора Ладожського піхотного полку. Виручив Мотрону Хомівну хрещений батько старшого сина Олександра, генерал-майор Фома Кобле, який тривалий час був шефом Ладозького полку, де служив Григорій Тройницький. 

Генерал не тільки допоміг вдові героя Вітчизняної війни з новим житлом, а й сприяв через герцога де Рішельє про виділення родині Тройницького щорічної пенсії в сумі 434 рубля (Картелян О. представник роду Тройницькіх у науковому та суспільному житті Російської імперії Другої половини XIX ст.).

Таким чином, завдяки заступництву Томаса Кобле, дітям Тройницького, які залишилися без батька, було уготовано прекрасний початок службової кар'єри. 

Таким чином, завдяки заступництву Томаса Кобле, дітям Тройницького, які залишилися без батька, було уготовано прекрасний початок службової кар'єри Рішельєвського ліцею.

У самій безнадійній ситуації Кобле не тільки залишався незворушним і діяльним, він умів піднімати настрій, надихати соратників власним куражем, веселив ближніх забавною іноземною пісенькою, солоним анекдотом і самою фразеологією і артикуляцією - Ф. А. говорив по-російськи з дивовижно зворушливим акцентом. 

Судячи з дуже теплих спогадів сучасників (Огюста де-Лагард, Марії Холдернесс і багатьох інших), мужність і весела відчайдушність поєднувалися в ньому так само, як в характері легендарного одеського каламбуриста, австрійського консула фон Тома. Кобле любив дуріти, розігрувати з себе простакуватого шотландця. Треба думати, ця роль була обрана їм не випадково - відносини Росії з «володаркою морів» залишали бажати кращого, і англієць вважав за краще іронічно камуфлювати.

У 1816 році він отримав особливу нагороду « Найвища милість за труди з припинення в 1812 р колишньої в Херсонській губернії «зарази» (чуми)» і нагороджений орденом св. Анни 1-го ступеня.

За участю Кобле було вирішено побудувати в Одесі резиденцію військового коменданта і гауптвахту, закласти перший - ще дерев'яний - маяк.

В кінці серпня Одесу залишив її перший градоначальник Дюк де Рішельє. Він виїхав з Одеси з однією тільки валізкою, в якій лежали парадний мундир і два костюми.

Разом з одеським губернатором - герцогом де Рішельє - командир гарнізону Кобле доклав чимало зусиль, щоб Одеса перетворювалася на найважливіший торговий порт на Чорному морі.

А через місяць - 26 вересня 1814 року тимчасовим керівником міста став військовий комендант генерал-майор Фома Кобле.

Він виконував обов'язки градоначальника між правлінням герцога Рішельє і графа Ланжерона.
Через хворобу був 8 лютого 1819 звільнений від служби в чині генерал-лейтенанта з мундиром і пенсією. У його честь названі село Коблево та вулиця в Одесі.

За заслуги

З огляду на його заслуги на війні, за старанну службу йому заповідали 12 тисяч десятин землі на лівому березі Тилігульського лиману, розташованих недалеко від Чорного моря. Коли в 1794 році почалося будівництво Одеси, Томасу Олександровичу виділили декілька земельних ділянок для забудови власних будинків.
  
У центрі міста Одеса є Садова вулиця. Справа в тому, що в цьому кварталі генерал мав свій сад, який пізніше знищили, а звільнену земельну площу зайняли будинки. Вулиця Торгова стала називатися так тому, що тут розташовувалася мережа магазинів, що належать Кобле.

Не випадково з'явилася назва вулиці Дворянська. Фома Кобле був ще і ватажком одеського дворянства, а до цього - предводителем дворянства всієї Херсонської губернії. Природно, всім зрозуміло походження вулиці Коблевська.

Томас Кобле був не з тих, хто міг спокійно вести життя у відставці. Треба було відроджувати і освоювати цілинні родючі землі на березі лиману. Як стверджують його сучасники, Кобле був успішним землевласником. Прагнув впроваджувати в краю нові досягнення в підвищенні родючості землі, застосовувати нові сорти і культури для півдня України.

Станом на 1886 рік у містечку  Троїцьке Тузлівської волості Одеського повіту Херсонської губернії мешкало 586 осіб, налічувалось 95 дворових господарств, існували православна церква та 2 лавки. 

Про особисте

Про особисте життя Томаса Кобле відомо тільки те, що він прожив довге життя зі своєю коханою дружиною. В окремих згадуваннях йдеться, що у них було багато дітей. Є згадування про красуню-дочку Клавдію і сина Аполлона.

З величезною любов'ю згадувала «доброго Кобле», «Кобіньку» відома А. О. Смирнова-Россет. Це донька далекого родича Рішельє, коменданта одеського порту Осипа Россета. Сама автор мемуарів була відома, як чорноока смуглянка, її красою пізніше захоплювався Пушкін. Зворушливий британець буквально бавив маленьку Сашеньку, а потім відвідував в Санкт-Петербурзі юну фрейліну, коли їздив до своєї сестри Генрієтти (1765-1843) - дружини морського міністра, графа Н. С. Мордвінова. 

Сама ж Олександра Россет росла разом з дочкою Кобле, Клавдією, так як вони були сусідами по маєтках на Тилігулі. Їй з дитинства запам'ятався гучний голос бравого добряка-коменданта і його забавний, як вона говорила, незнищенний англійський акцент.

Вона ж переказує цілком анекдотичну історію одруження самого Кобле..

Пізніше відбулася їхня остання зустріч, під час якої він розповів їй про свою сумну втрату - померла дружина. З сумом розповів про своє щасливе подружнє життя і тут же розповів співрозмовниці романтичну історію про своє одруження.

Молодий офіцер у службових справах виявився в козачій станиці, де, за його словами, з першого погляду «закохався як кіт» в доньку полковника Ціплєтова . Це той полковник, який зупинив Омелька Пугачова. Спалахнулі почуття були взаємними, але суворий батько сприйняв поспішну пропозицію в багнети: мовляв, «хто тебе знає, якого ти роду-племені, і віри ти не нашої». Ось чому за обопільною згодою з коханою, він вирішив таємно вивезти наречену. «Тоді я свою наречену вивозив, посадив її на коня поперед себе, сказав їй, тримайся міцно.

А вона, немов перевіряючи, чи не передумаю я, сказала: «Фома Олександрович, ви такий добрий і вчений і говорите по-англійськи. А я така дурна і жодної книжки не читала ». Я їй відповідаю: «Який я вчений, я теж ніколи книжки не читав, а вчився тільки на наших старовинних англійських піснях та історіях про привидів і мерців, а чин отримав не за знання, а за хоробрість» ... Ми так і скакали з нею,- розповідав Кобле, - сорок верст по степу до першої станиці. Як «людина шістнадцяткова», в найближчій церкві у поміркованого священика ми і повінчалися».

У Росії, за законом того часу, шлюб міг бути освячений в церкві, навіть якщо тільки один із наречених був православної віри. А так як Єлизавета, донька козацького полковника, була православною, їх шлюб був узаконений. Діти, народжені в цьому шлюбі, автоматично визнавалися православними. Ось чому шлюб Кобле був офіційно визнаний. Але генерал тоді злукавив, говорячи коханій про свою малограмотність, він так хотів, щоб наречена не передумала. Насправді ж він був досить-таки високоосвічений, про що свідчить формулярний список, в якому говориться: «грамоти по-російськи, італійськи, англійською - читати і писати, арифметиці, геометрії, фехтувати, танцювати і в манежі їздити - вміє».

Прожили вони довге і щасливе життя, поріднившись з вельми сановними родинами. На жаль, про їхніх дітей відомо мало. У мемуарах сучасників повідомляється, що донька генерала, красуня Клавдія Кобле, вийшла заміж вдало - за італійського маркіза Паулуччі, Син подружжя Кобле - Аполлон був, за свідченням тих, хто його знав, свого роду втілення краси, сонця і світла. У нього була яскраво виражена класична грецька краса, що було притаманне всій родині Кобле.

Відомо, що Аполлон народився в 1811 році, жив в Коблево, займався земельним господарством. Його ім'я значиться в списках випускників Миколаївського кавалерійського училища 1830 року.Ім'я його «гвардії поручик Аполлон Хомич Кобле» значиться в почесному списку «Одеських повітових ватажків дворянства ».

Помер Томас Кобле в 1833 році. Похоронну процесію супроводжував почесний ескорт Ладозького піхотного полку, численні громадяни. Відспівували його у лютеранській церкві в Одесі. У своєму заповіті генерал велів поховати його в його маєтку в 44 кілометрах від Одеси. Де його могила - на даний час поки невідомо. Судячи по відстані, Анатолівка або Мала Коблевка. Подальші пошуки могили Кобле - турбота істориків.

«Ім'я його, - писав «Одесский вестник», - залишиться пам'ятним для одеських жителів по тій живій і діяльній участі, яку він приймав в первісній установі і обзаведенні міста Одеси як один з перших її правителів і старожилів. Одеські громадяни ознаменували подяку свою до нього найменуванням на честь нього однієї з тутешніх вулиць: Коблевська. Постійна привітність і  веселість характеру були відмінними рисами його життя: він був істинно любимий усіма його оточуючими...».

З контексту некролога може здатися, ніби назва Коблевська з'явилася якраз у зв'язку з смертю заслуженого генерала, патріота Одеси. Але це не так. Коблевська вулиця іменувалася ще за життя Фоми Олександровича - в 1820-х згадується в архівних документах, а потім в газетних оголошеннях. Іншими словами, ця назва має типізовану як істинно народна.

Фома Кобле був похований в своєму маєтку. Цікаво, що місцеві селяни під егідою свого господаря вперше настільки успішно боролися з навалами сарани, що їх переможний досвід обговорювалося в Сенаті! Маєток цей перейшов до сина Фоми Олександровича, Аполлона (1811 р.н..), відставного поручика, ватажка одеського повітового дворянства, надзвичайно щасливого картяра і любителя коней. 

У листуванні градоначальника А. І. Левшина з М. С. Воронцовим згадується про те, що Аполлон програв в карти один з великих батькових будинків іншому відомому азартному гравцю - поліцмейстеру Шостаку, причому громадські симпатії в цьому випадку виявилися якраз на боці останнього. Донька Кобле, Клавдія Хомівна (1801 р.н..), вийшла заміж за маркіза Ф. О. Паулуччі - губернатора Естляндії, а потім - Курляндії і Ліфляндії.

(Карл Христиан Филипп Рейхель. Портрет генерал-лейтенанта Фомы (Томаса)
Александровича Кобле, 1819. Одесский художественный музей)

На щастя, до наших днів зберігся парадний портрет генерала Томаса Кобле, його написав в 1819 році художник Карл Рейхель. Він представлений на портреті в генеральському мундирі з еполетами, через ліве плече - Анненська стрічка, на грудях - орден Святої Анни і Святого Георгія. До 1910 року портрет знаходився в Одеській мерії, а в даний час він зберігається в Одеському художньому музеї.

Джерела:

  • slovo.odessa.ua 
  • uk.wikipedia.org
  • lan.od.ua
  • cosp.ucoz.ru

Коментарі:

Ваш коментар може бути першим :)

Додати коментар


« повернутися

Коментування статті/новини

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування: Чи готові Ви платити за можливість займатись спортом?

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь