Вічна пам'ять герою! Щирі співчуття рідним та близьким загиблого Героя, Захисника України!
З великим сумом у серці ми оголошуємо про непоправну втрату - загибель нашого земляка Віталія Володимировича Микосянчика, військового Збройних Сил України. Він народився 20 липня 1982 року у селі Коблеве Миколаївського району, теперішньої Миколаївської області.
Віталій Володимирович відвідував і успішно закінчив Коблівську загальноосвітню школу. Після навчання навчався на механізатора, але не працював у цій сфері. Він працював різноробочим по найму, а також на припортовому заводі, де віддавав свої сили та знання для загального добробуту.
У Віталія Володимировича залишилося троє дітей: донька, якій 22 роки, та два сина, одному 15 років, а іншому - 9 років. Він був люблячим батьком, завжди дбав про свою родину та зробив все можливе, щоб діти росли здоровими та щасливими.
У своєму житті Віталій Володимирович цікавився футболом і активно брав участь у різноманітних змаганнях як любитель. Був веселим, винахідливим і завжди знаходив вихід з будь-якої складної ситуації. Він мав багато друзів і завжди був душею компанії. Віталій Володимирович був надзвичайно позитивною та доброзичливою людиною, завжди готовою підтримати інших та подарувати позитивні емоції.
Його любов до спорту передалася його дітям, яким він завжди був прикладом мужності та витримки. Дочка Віталія, хоч і не проживала з ним деякий час, успадкувала його любов до спорту на генетичному рівні. З дитинства вона займалася греблею на байдарках, де здобула 40 медалей за свої досягнення. Сьогодні вона навчає молоде покоління як вчитель фізкультури, передаючи свої знання та пристрасть до спорту. Середній син Віталія обрав боротьбу, де також досяг значних успіхів і був удостоєний медалей за свої досягнення.
Віталій Микосянчик не став чекати, коли війна постукає у його двері, а добровольцем вирушив на фронт у Збройні Сили України. Він сказав своїй матері: "Я піду на поле бою, бо мої дядьки воюють, і я не можу залишатись вдома". У січні місяці він вже був у ЗСУ і пройшовши двохмісячне навчання все рвався у Бахмут прагнучи захищати нашу рідну Україну.
Серед тяжких боїв під Бахмутом, де перемішуються звільнення та захоплення населених пунктів, Віталій віддав своє життя. Ці мужні воїни, наші герої, стоять насмерть, захищаючи свою Батьківщину. Він мав непохитну волю та велике серце, готове вступити у бій, щоб не дати "кацапам" керувати його дітьми. Казав: «я не дам кацапам прийти і командувати моїми дітьми, я буду вас захищати».
Перед тим, як відправитись на фронт, Віталій зробив своїй матері та батькові, який хворіє, надійну піч, котра зігрівала б їх у відсутність світла та газу (хоча ніколи цим і не займався). Знайшовши в інтернеті як зробити піч, зробив не гірше за професійних майстрів: «Ось що значить коли робиш з Любов’ю»!
Віталій Микосянчик був справжнім патріотом, не байдужим до долі своєї країни та майбутнього своїх рідних. Його брат, на сьогоднішній день, також у Збройних Силах України воює за мирне небо та світле майбутнє наступних поколінь.
Сьогодні ми прощаємося з героєм, чиє життя скоротилося на полі бою. Він завжди залишиться в наших серцях як відданий захисник і чудова людина, яка приносила радість та усмішки усім навколо.
Нехай Віталій спочиває в мирі, а його сім'я знаходить силу і тепло у спогадах про нього. Ми завжди будемо пам'ятати його великий внесок у благо нашої країни та безсмертність його духу.
Шановні громадяни, прохання проявити повагу та пам'ять до героя та підтримати його рідних у цей скорботний час.
Вічна пам'ять Віталію Володимировичу, справжньому герою, який жив і помер, захищаючи нашу Україну. І нехай Господь віддячить його рідним силою, мужністю та благословенням у цей скорботний час.
❗️Похорон відбудеться у суботу 20 травня орієнтовано 11:00 - 12:00 години (в залежності від того як привезуть тіло загиблого Віталія).
«Живий коридор» буде розпочинатися від початку вулиці Степової (від кафе Чебуреки панські) по шляху до його будинку (який знаходиться за адресою вулиця Степова будинок 115) у селі Коблеве. Після того як вдома попрощаються з новоприставленим Віталієм, «живий коридор» продовжиться до церкви, де проходитиме парастас за померлим, і продовжиться до кладовища (в’їзд на нові ворота) по вулиці Виноградній.
З повагою
Сільський голова Панич Володимир Михайлович, депутатський корпус, виконавчий комітет та вся громада!
Пам'яті Віталія Мікосянчика...
Татусю, рідний, як же так???
Чому покинув нас так рано?
Як пережити нам це горе?
Як важко, Боже, як погано!!!!
Як пережити нам цю втрату???
Як витримати весь цей біль??
Вже не сказать нам слово "тато",
Суцільне горе звідусіль...
Батьки невтішні гірко плачуть,
Не повернути вже їм сина,
Одна з дітьми вже залишилась
Кохана, любляча дружина..
Не плачте рідні, не тужіть,
Я поруч, але не фізично,
У вашій пам'яті я з вами,
Залишусь, впевнений, довічно...
Простіть, що слова не дотримав,
Не повернувся в рідний дім,
Тепер я мушу оселитись
В духовнім світі, у новім...
Не плачте рідні, а живіть,
Назло катам, прошу тримайтесь,
Синів і доньку бережіть
Все пережити намагайтесь...
Наш татко, син і чоловік,
Ми не прощаємось навіки,
Ти завжди з нами будеш поряд:
В думках, у пам'яті, у дітях ...
Уся громада у скорботі,
Тобі вся вдячність і пошана!!
Царство небесне, наш герою!!
Шкода...Пішов ти дуже рано....
Вірш мешканки села Коблеве
Вісілішиної Ганни
слова дочки ....
Вічна пам'ть Віталію!
Герої йдуть щоб жити
У пам'яті людей, у їх серцях.
І подвиг його важко оцінити,
Віддав він найдорожче - це життя!
За небо мирне бився ,
За свободу, за дочку і синів та за батьків,
За дім свій, за честь свого роду
І помирати зовсім не хотів...
Героям вічна Шана, Честь і Слава!
За те щоб жити - жертвують життям.
З Небес за нами вже спостерігають,
На жаль немає звідти вороття.
Але вони зірками нам всім світять,
Дорогу в краще наше майбуття освітлюють,
Зробивши все можливе, щоб було ,взагалі ,
ЖИТТЯ!
Звалив на спину дуже важку ношу,
Обов'язок свій виконав сповна.
Свою частинку вклав він в Перемогу.
Будь проклята загарбницька війна!
Слава нашому герою!
Вічна йому пам'ять!
Вірш Олександра Долинського
