Безбар’єрність: просто про важливе
Безбар’єрність: просто про важливе
У Центрі життєстійкості говорили про безбар’єрність — просто, щиро і по-людськи
З 19 по 25 травня 2025 року в Україні триває Всеукраїнський тиждень безбар’єрності — ініціатива, покликана звернути увагу на створення доступного та комфортного середовища для всіх громадян, незалежно від віку, стану здоров’я чи соціального статусу. Центр життєстійкості нашої громади не залишився осторонь цього важливого питання і долучився до загальнонаціональної ініціативи.
Протягом тижня в Центрі проходили зустрічі, дискусії та теплі розмови з людьми різного віку та досвіду — з молоддю, родинами, активними громадянами та, звісно, зі студентами Університету третього віку. Ми говорили просто і щиро — про те, що безбар’єрність стосується кожного з нас.
Під час зустрічей ми разом з учасниками намагалися знайти відповіді на важливі запитання:
Що таке безбар’єрність у повсякденному житті?
Які бар’єри зустрічаються в нашому оточенні — не лише фізичні, а й ментальні?
Чому інклюзія — це не про жалість, а про рівні можливості для всіх?
Особливу увагу ми приділили тим бар’єрам, які не завжди помітні з першого погляду: недоступна інформація, незручний транспорт, складна мова в офіційних документах, упереджене ставлення до людей похилого віку, людей з інвалідністю, переселенців. Часто ці труднощі лишаються «за кадром» нашого щоденного життя, але для когось — це справжні перешкоди, які обмежують у правах і можливостях.
Надзвичайно надихаючою частиною цих розмов стала участь студентів Університету третього віку. Вони не лише активно долучались до обговорень, а й ділилися власним досвідом, пропонували ідеї, говорили про зміни, яких хочуть бачити в громаді.
Багато з них відзначили, що для них особисто безбар’єрність — це, перш за все, про людяність. Про прості, але такі важливі речі: щоб тебе вислухали, зрозуміли, не ігнорували. Щоб можна було самостійно дістатися до лікарні чи пошти. Щоб у громадському транспорті не зневажали, а підтримували. Щоб інформація була зрозумілою, а допомога — доступною.
Ми багато говорили про те, що безбар’єрність — це не тільки про фізичну доступність будівель. Це також про відкритість у спілкуванні, повагу до різноманітності, готовність змінюватися.
Безбар’єрність — це коли вчитель у школі розуміє потреби дітей з особливостями розвитку. Коли працівник державної установи пояснює документи простою мовою. Коли громада підтримує один одного, а не ставиться з упередженням. Це коли молодь поважає старших, а старші — відкриті до нового.
У кожній зустрічі звучала одна важлива думка: безбар’єрність починається з поваги. З того, що ми готові почути іншого. Поставити себе на його місце. Побачити світ його очима.
Безбар’єрність — це не щось далеке й абстрактне. Це наша щоденна поведінка, наші слова, рішення і навіть погляди. Це про те, як ми поводимось у черзі, на дорозі, в магазині чи громадському транспорті. І найголовніше — це про те, як ми ставимося один до одного.
Центр життєстійкості продовжуватиме роботу в цьому напрямку. Ми прагнемо бути прикладом простору, де кожен почувається почутим, прийнятим і важливим. Де панує повага, людяність і підтримка. І ми відкриті до кожного, хто хоче приєднатися, поділитися думками або просто бути частиною змін.
Бо лише разом ми можемо побудувати громаду, де бар’єри зникають, а можливості відкриваються — для всіх.
